День народження
20.12.1898
Ирэн Данн Irene Dunne Айрин Данн народилася 20 грудня 1898 року в Луисвилле, штат Кентуккі, США, у родині судновласника Джозефа Данна й піаністки Аделаїди Генрі.
Її дебют на сцені відбувся, коли дівчинці було всього п`ять років - вона взяла участь у спектаклі «Сон у літню ніч» по п`єсі Шекспіра. Після смерті батька в 1910 році Ирен з матір`ю переїхали в Мэдисон, штат Індіана, і оселилися в бабусі й дідуся. У тринадцять років вона початку брати уроки вокалу й гри на піаніно, співала в церковному тхорі (після смерті батька, її родина випробовувала недолік у засобах, тому Ирен доводилося з раннього років подрабатывать).
В 1916 році вона закінчила школу, протягом наступного року вчилася в консерваторію в Индианаполисе, а потім надійшла в музичний коледж у Чикаго. Айрин мріяла співати на сцені Метрополітену-опери в Нью-Йорку, але провалила прослуховування й почала кар`єру з участі в мюзиклах. В 1923 році відбувся дебют акторки на Бродвее. Публіка прийняла неї, і кар`єру Ирен початку швидкими темпами розвиватися. 16 липня 1928 року акторка вийшла заміж за дантиста Фрэнсиса Гриффина. Їхній шлюб виявився міцним, чоловік і жінка прожили разом до самої смерті Гриффина в 1965 році.
На Ирен звернули увагу в 1929 році, коли вона грала Магнолію в постановці «Плавучий театр». Керівництво RKO уклало з нею контракт, і незабаром Айрин стала однієї із провідних драматичних акторок цієї кинокомпании. В 1931 році за роль у картині «Симаррон» вона одержала першу номінацію на одержання премії «Оскар».
Іншими помітними фільмами акторки в той період були «Энн Виккерс» (1933), «Немає іншої жінки» (1933), «Вік безвинності» (1934) по романі Эдит Уортон, відзначеному в 1921 році Пулитцеровской премії.
Уміння співати придалося акторці в музичних картинах «Мила Аделина» (1935) і «Плавучий театр» (1936), екранізації мюзиклу, завдяки якому почалася її кар`єра в кіно. В 1937 році Айрин знялася в парі з Кэри Грантом в одному із самих знаменитих своїх фільмів - романтичної комедії «Гірка правда», що подарувала їй нове амплуа комедійної акторки. За цю роль вона знову була номинирована на «Оскар». Згодом вона ще двічі ставала партнеркою Гранта на знімальній площадці - у фільмах «Моя улюблена дружина» (1940) і «Серенада за пенні» (1941).
У фільмі «Серенада за пенні» (1941). На початку 40-х акторка повернулася до драматичних ролей. Найбільше яскраво її талант пролунав у картинах «Ганна й король Сіаму» (1946) і «Життя з батьком» (1947). На той час вік Айрин наближався до п`ятдесяти, однак акторці вдалося зберегти фігуру й гладкі риси особи - гримерам доводилося малювати їй зморшки на зйомках фільмів «Я пам`ятаю маму» (1948) і «Жайворонок у бруді» (1950), де акторка грала «вікові ролі». В 1952 році, знявшись у фільмі «Це росте на деревах», акторка пішла з кіно, але ще кілька років продовжувала з`являтися на телебаченні.
Айрин активно займалася добродійністю й дотримувалася консервативних політичних поглядів, завдяки чому в 1957 році президент Ейзенхауер включив неї до складу делегації США на 12-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Айрин займалася суспільною діяльністю до самої смерті. В 1976 році вона пожертвувала 10 000 доларів на відновлення міського фонтана в Мэдисоне, місті її дитинства.
Акторка померла 4 вересня 1990 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, від зупинки серця.
|
