День народження
23.01.1944
Рутгер Хауэр Rutger Hauer Народився 23 січня 1944 року в Голландії, у невеликому містечку Брекелен, у декількох милях до півдня від Амстердама.
Його батько, Ольсон Кнет Хауэр, викладав акторську майстерність у місцевому театральному коледжі, мати, Магда Лебиус-Хауэр, там же вела заняття за курсом драматургії. У раннім дитинстві Рутгер і три його сестри виховувалися нянькою в Амстердамі, тому що батьки в силу своєї професії постійно роз`їжджали по країні з гастролями. Уже в п`ять років Рутгер з`являється на театральній сцені, а перший дебют у театрі відбувся 8 червня 1955 року в трагедії Софокла «Аякс».
Рутгер був неслухняною дитиною (якось раз граючи із сірниками, підпалив копицю сіна). У п`ятнадцять років збігає з будинку, наймається на торговельне судно свого діда й майже на рік іде в плавання. Це дало йому можливість подивитися мир, побувати в Пакистані, Канаді, Сінгапурі, Сайгоне, Перській затоці, познайомитися із вдачами й побутом різних народів. Тоді ж він виявив у собі здатність до вивчення мов. Він володіє англійською, німецькою й французькою мовами крім своїх рідних - голландського й фризского.
Возвратясь додому, він відвідує вечірню школу, а вдень працює (декоратор сцени, автомобільний мийник, тесля, і т.д.). Його пристрасть до автомобілів і мотоциклів, що виникла в цей час, і навички, які він одержав, пізніше дозволить йому робити найнебезпечніші автомобільні трюки в «Попутнику» (Hitcher, 1986) без дублера.
В 1962 році надходить у театральний інститут у Базелі (Швейцарія).
Через два роки Хауэр найнявся солдатом в армію. Два роки були віддані десантним військам, але незабаром вдався до допомоги приятеля-лікаря, симулюючи психічну неврівноваженість, щоб уникнути подальшої служби. Пробувши якийсь час у лікарні для душевнохворих, Хауэр, переконавши лікарів у своїй непридатності до військової служби, повертається в інститут. Потім була акторська школа в Амстердамі, після чого він одержує місце в Королівському театрі. У Базелі Хауэр женився, і від цього шлюбу в нього з`явилася дочка Айша.
З 1967 року він почав грати в театрі «Noorder Compagnie», де в 1973 році сам поставив дві п`єси.
В 1968-м року дебютував у кіно.
Тоді ж він зустрівся зі своєю майбутньою другою дружиною Инеке, художницею й жінкою-скульптором, з якої одружилися в 1985-м.
Його перша поява перед телекамерою відбулося ще 12 грудня 1956 року, коли проводилися зйомки спектаклю «Асмодей» (Asmodee). Потім була епізодична роль у картині «Пан Гаварден» (Monsieur Hawarden, 1968), але в змонтовану версію кадри за участю Хауэра не ввійшли. Перша популярність прийшла до молодого актора вже через рік, після участі в телесеріалі «Флорис» (Floris, 1969).
Так почалося його багаторічне співробітництво з голландським режисером Підлогою Верховеном, що тривало більше десяти років й яке принесло Рутгеру Хауэру світове визнання. Цей режисер зміг угадати й втілити на екрані подвійність вигляду й суті Хауэра, що може бути й «занепалим ангелом», і «диявольським поріддям», сполучати загадкову зовнішність і внутрішнє сум`яття, таїти в собі боріння разнонаправленных сил. Перший їхній фільм називався «Турецькі насолоди» (1973) - драма по романі голландського автора Яна Волкерса (Jan Wolkers), номинировавшаяся в 1974 році на премію «Оскар» у категорії «кращий закордонний фільм».
Знявши цього актора в п`ятьох відомих фільмах різних жанрів («Турецькі насолоди», 1973, «Кити-вертихвостка», 1975, «Жовтогарячий солдат», 1977, «Молодці», 1980, «Плоть і кров», 1985), Верховен уважав, що Хауэр, на відміну від іншого його протеже Е. Краббе, виражає «світлу сторону єства». Режисер також мав намір знімати Хауэра й у своєму американському дебюті - фантастичному бойовику «Робот-поліцейський» (1987). Але незабаром посварився з актором після його успіху у двох картинах, що одержали популярність, «, ЩоБіжить по лезу бритви» (1982) і «Попутник» (1986).
Його перше подання в Голливуде відбулося в картині «Нічні яструби» (1981) із Сильвестром Сталлоне в головній ролі, у якому він зіграв убивцю Вульфгара. Рутгер побачив для себе нові можливості самовираження. Він наймає відомого репетитора, у якого бере уроки американського варіанта англійської мови, щоб американські глядачі в майбутньому не чули його європейський акцент. Після декількох удалих картин, Хауэр стає відомим у США актором, чиє ім`я почали ставити першим на кіноафішах і плакатах. Фільм «, ЩоБіжить по лезу бритви» став класикою наукової фантастики, і перша версія була додана до Національного архіву фільмів (National Film Archives), підтримуваним бібліотекою Конгресу США. До цього часу він купує на Каліфорнійському узбережжі віллу й величезний трейлер, що використає під час зйомок на виїзді.
Наприкінці 1980-их років Рутгер Хауэр класифікувався серед п`ятдесяти найбільше «придатних до обліку» акторів у світі в списку, зробленому елітним виданням «Hollywood Reporter». Але залишившись без керівництва, він переважно тиражував навіть не стільки чудовий, що магнетично впливає образ «білявої бестії з майбутнього», придуманий англійцем Ридли Скоттом в « ЩоБіжить...», скільки банальний-інфернальний імідж жорстокого й нещадного убивці-попутника зі стрічки Р. Хармона. Такі герої Хауэра в американських фільмах «Взяти жива або мертвим» (1987), «Кров героїв» (1989), «Сліпа лють» (1989), «Заручені смертю» (1991), «Гра на виживання» (1993).
Спроба поміняти амплуа й зіграти, наприклад, в Італії в проблемній мелодрамі «У місячну ніч» (1989) була невдалою. Виключення становить лише одна по-справжньому відмінна робота цього актора - роль паризького клошара польського походження у філософській притчі «Легенда про святого пияка» (1988) італійського режисера Э. Ольми.
В 1990-х роках актор всі частіше став співробітничати з невеликими незалежними кіностудіями, намагаючись піти від нав`язаного йому Голливудом образа, що зменшило його популярність у США.
Але в себе на батьківщині, у Голландії, Рутгер Хауэр залишається дуже популярним, про що свідчить гучне святкування його 50-річчя в 1994 році. Була показана ретроспектива його самих знаменитих картин, що випереджалася документальним фільмом «Актор у жовтогарячому». Через рік, до 100-річчю світового кінематографа, поштова служба Голландії випустила ювілейний набір марок, одна йз яких зображувала Хауэра в ролі з картини «Турецькі насолоди».
Друга половина 1990-х років і початок нового тисячоріччя для актора, що уклав контракт зі своїм новим агентом Джоан Хайлер, почалися досить вдало. У цей період він знімається у фільмах кіностудії «Hallmark» - «Заклик предків» 1996) і «Мерлин» (1998) - на телеканалі «NBC» у фэнтезийной казці «Десяте королівство» (1999), де зіграв роль злого Мисливця. Кінокартина «Саймон Магус» (1998), де Хауэр зіграв м`якого й доброго читця поезії Альбрехта, була представлена на декількох міжнародних кінофестивалях.
У квітні 1999 року Хауэр одержує в Нідерландах звання «Кращий актор сторіччя», святкування якого на голландському телебаченні вилилося в ретроспективу його фільмів, проведену без зупинок протягом цілого дня.
В 2000 році спробував себе в режисурі, у результаті чого на екрани вийшов короткометражний фільм «Кімната» (The Room), що одержала в наступному році Приз зрительских симпатій на Паризькому кінофестивалі (Paris Film Festival) як «кращий короткометражний фільм».
|
