Титова Валентина Антиповнародилась 6 лютого 1942 року в місті Калінінграді Московської області.
Закінчила студію при БДТ ім. М. Горького в Ленінграді (1964).
В 1970-1992 - акторка Театру-студії кіноактора в Москві.
Валентина Антипівна знімалася в Станіслава Ростоцкого, Михайла Швейцера, Лева Кулиджанова, Георгія Данелия, Ігоря Таланкина, Юрія Егорова, але частіше інших - у Володимира Басова, що став її першим чоловіком (другим був чудовий оператор Георгій Рерберг). Майбутній чоловік і жінка познайомилися на зйомках фільму «Заметіль». Багато глядачів запам`ятали Валентину Титову саме в ролі Маші, але сама акторка вважала, що чоловік зняв її не так добре, як хотілося.
Цікаво, що замолоду Валентина Титова не збиралася ставати акторкою. Сама акторка вважає, що це просто доля. Ще школяркою вона дебютувала на сцені Палацу культури, потім у свердловському Театрі юного глядача, (у Свердловськ родину акторки евакуювали ще в роки війни) а потім стала акторкою драматичного театру: «Був єдиний набір у студію при Великому драматичному театрі, і я в нього потрапила. Мене притягла приятелька - ми разом училися у Свердловськом театральному училищі (1960-1962) і разом відправилися в Ленінград, до Товстоногову. Сама б я ніколи не посмітила: мені здавалося, що дистанція між мною й цими унікальними, талановитими людьми, які працюють у БДТ, так велика».
У Ленінграді (тепер - Санкт-Петербурзі) вона легко надійшла в студію при Великому драматичному театрі, який у той час керував Георгій Товстоногов. За словами Валентини Титовой, він був строгим учителем і забороняв студентам зніматися в кіно. Однак ця заборона не змогла зупинити починаючу акторку, і вона таємно умчалася в столицю на «Мосфильм», пробуватися в «Гранатовому браслеті», незважаючи на те, що в театрі вже репетирувала головну роль у спектаклі "104 сторінки про любов". З головної ролі Валентину Титову Товстоногов зняв, хоч і не звільнив з театру.
Найвідоміші свої ролі вона зіграла у фільмах: «Усе залишається людям» (1962), «Заметіль» (1964), «Щит і меч» (1968), «Небезпечний поворот» (1972), «Дні Турбиных» (1976), «Батько Сергий» (1978), «Петрівка, 38» (1979), «Карнавал» (1981), «Заповіт професора Доуэля» (1984), «Жінок кривдити не рекомендується» (2000).
Часто вона знімалася в епізодичних ролях, грала персонажів другого плану, але ніколи про це не жалувала: «У багатьох адже існує думка, що потрібно зніматися тільки в головних ролях. Але особисто мені епізоди дали можливість здатися з різних сторін, чому я дуже рада. Сидіти на трьох-чотирьох головних ролях - жалюгідне видовище! А так у мене в будь-якій республіці з`являлися свої режисери, прихильності, мене пам`ятають і кличуть дотепер».
У числі останніх за часом робіт Валентини Титовой - мелодрама Євгенія Матвєєва «Любити по-російському», кримінальна стрічка Олександра Хвана «Умирати легко», серіал «Інше життя» режисера Олени Райської й комедія Мартироса Фаносяна «Несподівана радість».
Використано матеріали інтерв`ю Валентини Титовой із сайту Peoples.ru
|
