еремин Олег Владимировичродился 9 серпня 1979 року.
В 1999-2001 р. працював у Ризькому театрі "Нейтральна смуга", де зіграв у спектаклях "Повернення додому" по добутках Д.Хармса (роль - Підозрілий тип) і "Чаювання по-англійському, або Всі шкереберть" за мотивами добутків Д.Биссета (роль - знавець).
В 2006 році закінчив Санкт-Петербургскую державну академію театрального мистецтва (клас професори В.М.Фильштинского). Ролі в навчальних і дипломних спектаклях: Блазень ("Ромео й Джульетта. Етюди про любов і ненависть" У.Шекспіра, режисер В.Фильштинский), офіцер НКВД ("До побачення, хлопчики..." по добутках Б.Окуджавы, режисери В.Фильштинский й А.Прикотенко), Він ("Урок у стилі джазу. Корабель. Любов. Сни" - пластична композиція, режисер И.Ляховская, хореограф Ю.Васильків). У спектаклі "Железяка" за мотивами п`єси О.Мухіній "Ю" виступив як режисер, а також зіграв роль Чоловіка № 1.
Після закінчення Театральної академії був прийнятий у змінний склад трупи Александринского театру. На Александринской сцені дебютував у спектаклі "Эдип-царь" Софокла (режисер Теодорос Терзопулос, 2006), де в числі інших артистів був учасником хору фиванцев, а також виконав роль Пастуха. Зайнятий у спектаклі "Двійник" (режисер Валерій Фокін). Асистент режисера й артист у спектаклі "Иваны" по "Повести про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем" і іншим добуткам Н.В.Гоголя (режисер Андрій Могутній, 2007). У спектаклі Кристиана Люпы "Чайку" (по А.П.Чехову) відіграє роль Костянтина Треплева. також зайнятий у спектаклі "Людина=Людин" Б.Брехта (режисер Юрій Бутусов, 2008), де відіграє роль солдата і є асистентом режисера.
У просторі акустичної труби 6-гояруса поставив свій дипломний спектакль "Муха" (2007). В оригінальній сценічній композиції режисер з`єднав добутки на перший погляд несумісні - вірш Йосипа Бродського "Муха" і "Муху-Цокотуху" Корнія Чуковського. Із гротескного сполучення філософської лірики й дитячої казки, що кожна дитина знає напам`ять, режисер вычленяет змісти, що дозволяють по-новому відкрити для себе поезію Бродського й зачитану до дір казку Чуковського. Звичайно ж, тут виникають іронічні відсилання до кафкианскому "Перетворення", і до "відважних вівісекторів" Миколи Олейникова, і до сатиричного гімну "Похвала мусі" Лукиана. Вільно змішуючи різні жанри, Еремин ставить театральний експеримент, де пафос й іронія раз у раз поміняють один одного. Прийоми майданного балаганного дійства тут вільно сполучаються з елементами гиньоля, а клоунада й ексцентрика раптом переміняються монологами головної героїні, зіграними в жанрі високої трагедії. У цей дивний моторошнуватий маскарад глядачі утягуються з перших же сцен - на самому початку спектаклю кожному прийде пройти по ігровому подіумі, на якому буде розігране подання. Дія спектаклю відбувається там, де ніколи досі не ступала нога глядача - в акустичній трубі 6-го ярусу, щооперізує зал для глядачів і створює неповторну александринскую акустикові. Кожний, як і покладено в маскараді, одержить маску (але не театральну, а медичну) і карнавальні бахилы, стаючи повноправним учасником цього перформанса.
|
