егорова Наталя Сергеевнародилась 22 серпня 1950 року.
Народна артистка Росії.
В 1968-1969 роках училася в Іркутськом театральному училищі, закінчила Школу-студію МХАТ (1975).
В 1975-1984 роках - акторка Нового драматичного театру, з 1984 року - акторка МХАТ (з 1989 року - МХАТ імені А.П. Чехова).
«У школі вона захоплювалася спортом, співала, займалася в танцювальному кружку, виступала в концертах. Учителі й однокласники так і кликали неї: «наша артистка». Але коли цього ж слова Наташа Егорова почула на випускному вечорі при врученні атестата зрілості, то образилася: всерйоз про акторську професію вона не помышляла. І все-таки, уже готуючись до іспитів в інститут, раптом подумала: «А чому б і немає?» И - надійшла в Іркутське театральне училище.
Відбулося це багато в чому зненацька для самої Наташи. Але ще більш раптовим виявилося прийняте нею рік по тому рішення - їхати вчитися в Москву. Літній «марафон» по всіх столичних театральних вузах для неї виявився невдалим. Однак у юрбі абітурієнтів у скверику в Гитиса Егорову примітили мосфильмовцы... і запросили знятися в картині «Місто першої любові». Так відбувся її кинодебют. Рік Наташа займалася в студії при Центральному Дитячому театрі, потім була прийнята в Школу-студію МХАТ. Біографія курсу, на якому вчилася Егорова, виявилася щасливою: на його основі був створений Новий драматичний театр. У сценічному «послужному списку» артистки - спектакль «Моя прекрасна леді», де вона пустотливо й дотепно грає Элизу Дулиттл, «Минулим улітку в Чулимске», «Роки мандрівок», участь у мхатовской постановці «Живи й помни». У кіно ж за порівняно невеликий відрізок часу Егорова зіграла у дванадцятьох фільмах. Її першою великою роллю стала Ліда в «Повторному весіллі» - юна, беззавітно закохана дівчина. Майже одночасно акторка знялася у фільмах «Канал» й «Старший син».
- У кіно мені спочатку все подобалося,- говорить Наталя Егорова. - Потім прийшли й розчарування, але от у телевізійній картині «Старший син» знімалася із задоволенням. Виявилося, що тут я повинна бути зовсім інший, чим колись. У театрі звичними були відкриті емоції, а тут доводилося постійно стримувати себе. Режисер Віталій Мельников тоді мені все говорив: «Ансамбль - це маленький оркестр, де в кожного своя партія, а ти хочеш зіграти те, що покладено по ролі Євгенію Павловичу Леонову...»
«Супутник кіноглядача», лютий 1982 року.
|
