В`ячеслав Васильевв їхній родині всі були лікарями. Дід, батько. Вибрав цю професію й В`ячеслав Васильєв. Закінчивши 1-й Ленінградський медичний інститут, зацікавився штучною брунькою, став кандидатом медичних наук.
Крім медицини, була ще одна любов - кінематограф. Але він ніколи не думав, що ця любов теж стане професією.
Допоміг випадок. В інституті він учився разом з Іллею Авербахом, що пізніше став режисером. Знімаючи свою дипломну роботу на режисерських курсах при "Ленфильме", Авербах запросив В`ячеслава Васильєва для участі в епізоді. Він повинен був сидіти в купі і є яблуко. От і вся роль. Так відбувся дебют кандидата медичних наук у кінематографі.
Коли Ілля Авербах приступився до зйомок фільму "Ступінь ризику", те Васильєву була доручена вже більша роль - лікаря Степана Филинова.
- Повість Н. Амосова "Думки й серце", покладена в основу фільму, мені відразу ж сподобалася, - розповідає В. асильев, - мене завжди жолобив розрив тим часом, як хірург працює і як його праця сприймають. Важливо уявляти собі той тягар відповідальності, що лежить на лікарі. А саме ця відповідальність і була показана в повісті надзвичайно яскраво. Перший час я боявся й боявся. Поруч Смоктуновский, Ливанов, Демидова. Ілля Авербах мене увесь час заспокоював.
Дуже допоміг і Смоктуновский. Знімалася сцена, у якій на ранковій конференції вирішується доля Сашка й лікар Пугачів прощупує в Сашка живіт. У мене на репетици все вийшло добре; почали знімати, а я не можу повторити те, що тільки зараз репетирував. І Смоктуновский мені сказав: "Знаєте, чому у вас зараз не виходить? Спочатку руки у вас були добрі, а зараз вони не добрі, а неспокійні". Завжди його ради й зауваження відрізнялися добротою й м`якістю.
...Після "Ступеня ризику" В`ячеслава Васильєва запросив Гліб Панфілов на роль Степана Віталійовича у фільмі "Початок". У фільмі Сергія Микаэляна "Розкажи мені про себе" він грає відставного полковника.
- Кожен лікар повинен бути трошечки актором, - говорить В. Васильєв, - зараз я працюю на "Невідкладної допомоги", у день доводиться їздити до десяток людей, і це відчуваєш особливо гостро. Треба миттю виявити характер твого "партнера", зрозуміти, як поводитися. У цьому для мене споріднення професій, кожна з яких мені дорога.
Володимир Стругацкий.
"Радянський екран" № 17, 1971 рік.
|
