|
Біография
Тоні Кертис Tony Curtis Народився 3 червня 1925 року в Нью-Йорку в родині емігранта з Угорщини. Дійсні ім`я й прізвище: Бернард Шварц.
Під час Другої світової війни був поранений при обороні острова Гуам від японців.
Замолоду грав в аматорських спектаклях, виступаючи в невеликих ролях. Акторську майстерність вивчав у Нью-йоркській школі драматичного мистецтва.
В 1940 році дебютував на професійній сцені. Його амплуа - картинно привабливі ледарі, з веселим цинізмом взирающие на життя.
З найперших кроків у кіно Кертису супроводжувала дивна популярність. Стрункий, чарівний, з довгими віями й бездонним поглядом прекрасних очей, у яких потопали серця його шанувальниць, Тоні самою природою був «присуджений» до ролей самовпевнених красенів, що чудово почувають себе в будь-якій обстановці. Невичерпний донжуанизм буквально бив у ньому ключем. З особи його героїв не сходила посмішка, що іронізує над усіма, у тому числі й над самим собою.
Успіх Кертиса почався з нашумілої «чорної» стрічки «Хрест-навхрест» (1949) Р. Сиодмака. Потім він знімався без перерви. Після фільму «Гудини» (1953) Д. Маршалла, де він блискуче зіграв знаменитого ілюзіоніста, критика проголосила Тоні «завтрашньою зіркою», справедливо пророкуючи йому велике майбутнє. Дійсно, цей перший коханець, повний шарму, палкості й упевненості в собі, панував на екранах три десятиліття, доти, поки роки не змусили його перейти на вікові ролі, у яких він також не губив своєї акторської чарівності.
В 50-х роках Кертис був чудовий у поліцейських і пригодницьких фільмах, наприклад «Вінчестер-73» (1950) А. Манна й «Грабіжники з Канзаса» (1950) Р. Энрайта. Тут актор продемонстрував і свій акробатичний динамізм, у якому явно почувалося наслідування Дугласу Фэрбенксу. Потім у його творчості виявився самобутній драматичний талант («Містер Кору», 1957, Б. Эдвардса; «Солодкий захід успіху», 1957, А. Маккендрика; знайомий нам «Спартак», 1960, С. Кубрика, де він зіграв Антонія). Особливо помітним став образ Джона Джексона в картині «Не схилили голови» (у нашому прокаті - «Сковані одним ланцюгом», 1958, С. Крамера), у стрічці, що пролунала незвичайно гостро на тлі «хворий» для Америки того років негритянської проблеми. Віртуозно володіючи мистецтвом побудови ролі в напруженому психологічному ключі, Кертис переконливо показав перетворення свого героя із зарозумілого ненависника негрів у мужнього товариша на нещастя, що розділило із чорним попутником загальну долю.
Акторський діапазон Кертиса в 60-80-і роки різноманітний і широкий. Він пробує себе в зовсім різних ролях: меланхолійного Андрія в гоголівському «Тарасі Бульбе» (1962) Чи Томпсона; невтомного в любовних пригодах героя фільму «Казанова й ДО» (1977) Ф. Антеля, де режисер виступив під псевдонімом Франсуа Легран; підступного Яго в екранізації шекспірівського «Отелло» (1982) М. Булуа.
Стрімка стихія комедійних ролей володіє Кертисом все його життя. Він незабутній у не застарілій і сьогодні комедії «Деякі люблять погорячее» (1959; у нашому прокаті «У джазі тільки дівчини», Б. Уайлдера) у ролі легковажного, але привабливого для жінок, невтомного на вигадки бідного музиканта-саксофоніста Джо, у чудовому акторському ансамблі з Мэрилин Монро й Джеком Леммоном. Він забавний і гумористично непереборний у ролі неперевершеного спортсмена Великого Лесли в комедії «Більші перегони» (1965) Б. Эдвардса, де в спортивних змаганнях його герой незмінно перемагає свого вічного суперника й заздрісника професора Фэйта. І навіть у детективі по А. Кристи «Дзеркало тріснуло» (1980) Г-Гамилтона, в епізодичній ролі кинопродюсера Марти Фенна талант Кертиса заповнює екран. Він незмінно весел, напористий, дотепний й, головне, пізнаваний і правдивий, що надає картині додатковий зміст. Превосходно граючи головні ролі, Кертис ніколи не цурався й другорядних. Навіть коротка поява Кертиса на екрані завжди пожвавлює фільм.
Тоні Кертис був двічі одружений. На акторці Джанет Чи з 1951 по 1962 рік, а з 1963 по 1967 рік - на Христині Кауфман.
Його дочка від першого шлюбу - популярна кінозірка Джейми Чи Кертис.
|
