День народження
10.02.1915
Зельдин Володимир Михайлович Vladimir Zeldin Народився 10 лютого 1915 року в місті Козлові (нині Мічурінськ) Тамбовської області.
Дитинство майбутнього актора пройшло в атмосфері любові й ніжного відношення друг до друга. Мати - Ганна Миколаївна Попова - учителька по утворенню своє життя присвятила родині. Батько - Михайло Євгенович Зельдин був музикантом, диригентом, військовому капельмейстером, творцем і керівником музичної школи у Твері. Крім самого молодшого Володимира в родині було ще четверо дітей: брат Юрій і сестри Олена, Ніна, Ирина.
ДО 1920 року Зельдины переїхали у Твер, де Володя пішов у гімназію. А в 1924 році родина стала жити в Москві. Володя продовжив навчання у воєнізованій школі на Таганку (в 1930 році учні цієї школи брали участь у військовому параді на Червоній площі). Всі діти, як і батько, були музичні й грали на різних інструментах. Володимир освоїв трубу, рояль і скрипку, що дуже придалося йому в житті.
Довгий час Зельдин мріяв про балет, в 12 років намагався надійти в Хореографічне училище Великого театру на відділення характерних танців, але батько перешкодив здійсненню цієї мрії, тому що бачив у сині музиканта. Через чотири роки Володю відвідала нова мрія - професія військового моряка, привлекшая своєю романтикою, але у військове училище його не взяли через поганий зір. По закінченні школи Володимир, втративши на той час і батька, і маму, надійшов учнем слюсаря на завод "Досвідчений передавач", але ця робота йому не довелася по душі через її нудність, одноманітності й відсутності романтики. Але...
На початку 30-х років ХХ століття Виробничо-театральні майстерні при театрі МОСПС (створений в 1923 році, в 1930 році перейменований у Театр імені МОСПС, в 1938 році став основою Театру імені Моссовета) набирали акторський курс, куди не сподіваючись особливо на успіх пішов здавати іспити Володимир Зельдин. Приймальну комісію очолював Василь Ванин й Євсей Любимов-Ланской (з 1925 по 1940 р. керував Театром імені МОСПС). На іспитах Володя читав вірші Безименського й розповіді Наталі Кончаловской, і був прийнятий з подивом для самого себе. Керівником курсу став Євгеній Лепковский (актор Театру імені МОСПС), танець викладали колишня балерина Великого театру Віра Мосолова й майбутній головний балетмейстер Московського театру оперети Галина Шаховская. Разом із Шаховской Зельдин давав уроки в танцювальних студіях. Із двадцяти п`яти чоловік, що надійшли на курс, тільки двоє сталі відомими акторами: Володимир Зельдин і Микола Парфенов. Майстерні Володимир Михайлович закінчив в 1935 році.
Паралельно навчанню Володимир Зельдин займався в кавалерійському манежі, їздив верхи, одержав значок "Ворошиловский вершник". Разом з ним у манежі займалися сини Анастаса Микояна й Василь Сталін. Взагалі, молодість Володимира Михайловича була пофарбована зустрічами з яскравими людьми: йому довелось бачити на сцені Марію Бабанову, спектаклі Олександра Таїрова, а також Володимира Маяковського, Миколи Бухарина, Олександра Вертинского.
В 1938 році Зельдин переходить у Театр транспорту (нині Театр імені Н.В. Гоголя). Тут актор зіграв у спектаклях, поставлених по класиках світової літератури: "Без вини винні" А. Островського (масовка), "Комедія помилок" У.Шекспіра (Антифон Сиракузский), "Підступництво й любов" Шиллера (Фердинанд). В 1940 році асистентка режисера Івана Пир`єва потрапила на спектакль Театру транспорту "Генеральний консул", де примітила молодого Володимира Зельдина в ролі рядового Гоглидзе, пізніше порекомендувавши його Пир`єву. Відбулася їхня перша зустріч. У результаті Іван Олександрович запросив Володимира Михайловича на головну роль (пастуха Мусаиба Гатуева) у свій новий фільм "Свинарка й пастух". Це був уже другий фільм Зельдина, а дебютував він у картині Григорія Рошаля "Родина Оппенгейма". "Парьев перевернув мою творчу біографію, дав мені професію й славу.", - згадує В.М. Зельдин.
Уже під час зйомок фільму в червні 1941 року на Домбаєві Володимира Михайловича й всю знімальну групу наздогнала новина про початок війни. Через кілька днів після повернення в Москву йому прийшла повістка з напрямком у танкове училище, але менше, ніж через місяць вийшов наказ міністра кінематографії про продовження зйомок і повернення всіх чоловіків, зайнятих у фільмі, на "Мосфильм" з видачею броні. Це, щоправда, не означає, що захист Батьківщини обмежилася лише мистецтвом. По ночах, коли фашисти бомбили Москву, Зельдин у числі багатьох городян чергував на даху свого будинку, гасив запальні бомби, оберігаючи будинок від можливої пожежі.
Зйомки тривали практично до кінця 1941 року. Сцени на ВДНГ знімалися в перервах між авіанальотами. У фільмі війна знайшла своє відбиття через пісню "Добре на московському просторі", що став щирою прикрасою картини.
По закінченні зйомок Володимир Михайлович виїхав разом з кіностудією "Мосфильм" в евакуацію в Алма-Ату. Під час війни Зельдин часто їздив на фронт, виступаючи в концертних бригадах. У сезоні 1942-1943 р. В.М. Зельдин служив у Російському драматичному театрі в Алма-Аті. Тут він зіграв одну з улюблених своїх ролей - Теодоро в "Собаці на сіні" Лопе де Вега. З Алма-Ати театр, а разом з ним і Володимир Михайлович, переїхав у Чимкент. От як він сам говорить про тім часі: "На моє покоління, майже цілком вибите війною, довелося багато всяких випробувань, нещасть. Але чомусь вони нас не зіпсували. Нас життя ця, по сьогоднішніх мірках і жорстока, і убожіючи, виховала не жадібними, не жадібними, не злими. Так, увесь час доводилося боротися за існування, якось виживати, але ми ставилися до цьому терпимо, терпляче й були дивно невибагливі". В 1943 році Зельдин повернувся в Москву, де продовжив роботу в Театрі транспорту.
У січні 1946 року Володимир Зельдин дебютував у ролі Альдемаро в спектаклі Володимира Канцеля "Учитель танців" по п`єсі Лопе де Вега на сцені Театру Червоної (нині Російської) Армії. Дебют виявився феєричним, спектакль більш, ніж успішним, і за наступні тридцять років більше 1000 разів Зельдин блищав у ролі Альдемаро, а Театр Армії став для нього будинком і залишається їм донині. Після одного зі спектаклів до нього в гримерку заходила подякувати Ганна Ахматова, і із цим же спектаклем зв`язаний єдиний режисерський досвід артиста, коли Володимир Михайлович сам підготував молодіжний склад на чолі з Федором Чеханковым і передав спектакль у спадщину. Володимир Зельдин не змінив Театру Армії за шістдесят років, хоча Михайло Царьов кликав його до себе в Малий театр, а Рубен Симонов - у Вахтанговский, ставши одним із провідних артистів ТА, його флагманом, зігравши безліч прекрасних ролей, у тому числі барона Мюнхгаузена в "Комічної фантазії про життя й смерть знаменитого барона Карла Фрідріха Ієроніма фон Мюнхгаузена" Г. Горина. Часто Зельдин їздив з військово-шефськими концертами по країні й за рубіж, серед іншого минулого поїздки в Афганістан. "Жити на сцені, а не причинятися живучої - от у театрі саме важке. У професії актора без любові робити нема чого. Без любові не буде нічого, не досягти ніяких результатів. Ти можеш бути як завгодно популярний, відомий, навіть багатий, але, якщо ти не любиш от цей найперший вихід на сцену, якщо не хвилюєшся від цього, не витрачаєшся, якщо, згадуючи, що ввечері в тебе спектакль, ти скучнеешь, ніякий ти не актор", - підсумує прожите в театрі Володимир Зельдин.
Зложилася у Володимира Михайловича й кинокарьера після "Свинарки й пастуха" він знявся в ще одному фільмі Івана Пир`єва "Сказання про землю Сибірської". Пізніше були ще дві яскраві ролі - професор Серебряков у фільмі А.С. Кончаловского "Дядько Ваня" по п`єсі А.П. Чехова й Суддя у фільмі С. Говорухина "Десять негренят", знятого по романі Агати Кристи. Усього на рахунку Зельдина більше 40 ролей.
Заслужений артист РСФСР. Народний артист СРСР (1975).
Нагороджений трьома Орденами Трудового Червоного Прапора, Орденом Дружби народів, орденами "За заслуги перед Батьківщиною" IV й III ступенів, призом фестивалю "Кинотавр" "За внесок у кіномистецтво". Лауреат Госпремии (1951)
У цей час зайнятий у спектаклях Театру Армії: "Людина з Ламанчи", "Давним-давно", "Загнаний кінь", "Запрошення в замок".
|
