День народження
26.04.1961
Бєляєви Галина Викторовнародилась 26 квітня 1961 року в Іркутську.
Її дитинство пройшло в Невинномысске на Північному Кавказі, де вона займалася в балетній школі при Палаці культури хіміків. Потім вона надійшла у Воронезьке хореографічне училище.
Тут її й виявила асистентка режисера Эмиля Лотяну, що уже півроку безуспішно шукала виконавицю головної ролі для фільму «Мій ласкавий і ніжний звір» по «Драмі на полюванні» А. П. Чехова. Так в 16 років зовсім зненацька для себе Галина Бєляєва стала кіноактрисою, зігравши юну Оленьку Скворцову, дочка лісничого, спокушену літнім графом.
Пізніше режисер розповідав, що при особистій зустрічі воронезька балерина здалася йому не цілком переконливої - і зажималась під час репетицій, і погляд її косульих око здавалося бляклим. Але - усе до того моменту, поки не включилася камера: після слова «Мотор!» Галина Бєляєва зненацька для всіх перетворилася в Оленьку Скворцову. Зйомки стали для соромливої дівчинки сущим випробуванням. Галина дотепер здригається, коли бачить такий, наприклад, епізод: її Оленька біжить по лісі, а потім падає, сковзаючи гнучкими руками по стовбурі берези: «Эмилю Лотяну хотілися романтики в цьому кадрі, він вимагав, щоб я зсковзувала по дереву дуже плавно. А в берези, між іншим, кора груба й горбиста. Пам`ятаю, у мене всі руки були в крові. Ми зняли п`ять або шість дублів, а до цього - стільки ж репетирували, і в підсумку вийшла саме та картинка, якої домагався режисер».
Ще Галя дуже боялася в оточенні маститих акторів. Ні, її, звичайно, усі підтримували, пестили й плекали. Але навіть безневинний жарт змушував її густо червоніти й соромливо опускати ока. Взяти хоча б Олега Янковского, з яким вона повинна була цілуватися на очах у всієї знімальної групи. Відомий актор перед зйомкою цього епізоду вирішив побадьорити юну партнерку: «Галка, а ти взагалі коли-небудь цілувалася?» І всі, Бєляєва впала в ступор... Довелося довго її утішати, перш ніж вона знову змогла встати в кадр.
Розповідає заслужений діяч мистецтв Эмиль Лотяну: «Галя була єдиним "непрофесіоналом" у групі, неї оточували дуже великі актори. Однак незабаром ми переконалися, що вона працює з повною віддачею і якось так искренно, що й інші заражалися цим почуттям. "З тобою збрехати неможливо, все вилазить", - сказав Олег Янковский. Репетиції ставали усе цікавіше й цікавіше... А потім пішли зйомки, де Галі стояло навчитися плакати, скакати на коні, опанувати всіма тими премудростями, якими зобов`язаний володіти актор...».
Після цього дебюту пішли нові пропозиції зніматися, але якийсь час Галина продовжувала вважати себе все-таки балериною. І хто знає, що перемогло б - балет або кіно, якби не любов. У процесі зйомок Эмиль Лотяну й Галина Бєляєва полюбили один одного. А до моменту виходу картини на екрани вони стали чоловіком і дружиною, а незабаром у них народився син - Эмиль Лотяну-младший.
В 1979 році Галина закінчила Воронезьке хореографічне училище, після чого надійшла в театральне училище імені Щукина. Після його закінчення в 1983 році акторку запросили в трупу Московського театру імені Маяковського, де її дебютом стала роль Вики Люберецкой у спектаклі по повісті Бориса Васильєва «Завтра була війна». До закінчення училища на рахунку акторки було вже кілька робіт у кіно, серед яких головна роль у музичному фільмі «Ах, водевіль, водевіль...» - жалісливої історії про актора, що прощається з театром, і його дочки, що зобов`язана продовжити династію російських акторів водевілю. І все-таки Галина тужила за залишеною балетною сценою. Бачачи це, Эмиль Лотяну в 1983 році приступився до зйомок біографічного фільму «Ганна Павлова», що розповідає про долю великої балерини. У цій картині Галина Бєляєва не тільки відігравала головну роль, але й сама танцювала більшість балетних партій. Вона згадує: «Мені безумно хотілося зіграти цю роль. Ганна Павлова навіть снилася мені по ночах. Вона адже дійсно легендарна балерина. Критики того часу в один голос називали її божественної. Вона під час танцю на кілька секунд буквально зависала над сценою. Начебто ширяла. Ніхто не міг зрозуміти, як це можливо. Намагалися знайти якісь розумні пояснення, розкласти все по поличках: от, мол, у неї нога ідеальної форми, дуже тонка щиколотка, і це дозволяє їй робити такий сильний поштовх. Але чудо адже не можна розтлумачити... До зйомок готувалися ґрунтовно. Ми зв`язалися з «Суспільством Ганни Павловой» у Лондоні (вона жила там в еміграції), що дуже допомогло нам з матеріалами. Я цілими днями дивилася зйомки її виступів, читала спогаду сучасників про неї. Годинниками репетирувала в Театрі Станіславського й Немировича-Данченко із прекрасними педагогами».
Проте, після виходу картини на творців обрушився град критики. Більше всіх обурювалися представники Великого театру. Їх зачепило те, що режисер при створенні фільму не радився з ними. «Звичайно, мені це було неприємно - розповідає Галина Бєляєва, - адже в ту роботу ми вклали стільки душі, сил і часу. Але, з іншого боку, я бачила, що глядачі фільм полюбили. А робили ми його саме для них, а не для критиків. З «Ганною Павловой» ми об`їхали весь Радянський Союз. Коли я йшла зі сцени по залі для глядачів, люди цілували мені руки, надягали кільця, вручали якісь подарунки. Так що нехай оцінюють цей фільм як завгодно, але сьогодні, через роки, розумієш: так уже ніхто не знімає». У першій половині 80-х Галина Бєляєва продовжувала багато зніматися в кіно.
З початку 90-х років Галина Бєляєва усе більше віддавала перевагу театру, а з 1993 року й зовсім перестала зніматися в кіно.
Крім того, Галина Бєляєва працювала в рекламі, представляючи російську косметичну фірму, що випускає серію кремів «Дотик...».. За десять років Галина Бєляєва знялася в кіно лише один раз - в 1998 році в мелодрамі Анатолія Эйрамджана «Нічний візит». Та й та роль скоріше була другого плану. Солировали у фільмі Тетяна Васильєва й Михайло Державін. Не можна сказати, що про акторку забули - немає. Їй періодично надсилали сценарії, але Бєляєва щораз відмовлялася, пояснюючи, що це їй нецікаво. Чим же вона займалася всі ці роки? «Просто жила. - Говорить акторка. - Вивчала англійський, навчилася водити машину, грала в рідному театрі імені Маяковського, що я дуже люблю. Він рятував мене в найважчі хвилини. Коли в мене були проблеми з житлом, мені допоміг із квартирою наш директор Михайло Зайцев. Зараз у мене багато роботи в театрі, Сергій Арцибашев дав мені можливість зіграти такі ролі, про які я й не мріяла. Наприклад, Гафію Тихонівну в «Одруженні». Адже раніше мене сприймали тільки як романтичну героїню, а тут я вперше з`являюся як характерна акторка... Ну а весь вільний час я присвячувала родині. Щодня був чимсь наповнений, нудьгувати не доводилося. Мені взагалі здається, що депресію придумали ледарі». Галина Бєляєва повторно вийшла заміж, народила третьої дитини. Її чоловік Сергій - бізнесмен. За словами самої акторки, він для неї - надійний тил у житті.
Довгоочікуване й повноцінне повернення акторки в кінематограф відбулося в 2004 році. Вона зіграла головну роль у картині Віталія Тарасенко «Вони танцювали одну зиму». Це історія любові вчительки танців Валерії й оператора відеостудії Андрія, роль якого виконав актор Володимир Новиков.
Заслужена артистка Росії. театральні роботи«Дивитеся, хто прийшов!» (Маша),
«Поголоска» (Виктюха),
«Остров`янин» (Марина),
«Блондинка» (Наташа),
«Ніч ангела» (Перша фігура),
«Валенсианские безумці» (Эрифила),
«Одруження» (Гафія Тихонівна),
«Наполеон Перший» (Марія Валевска),
«Кин IV» (Ганна Дэмби)
«Банкет» (Ивон Фуше)
«Розлучення по-женски» (Мэри)
«Небезпечний поворот» (Олуэн Пив)
«Мертві душі» (Манилова)
«Завтра була війна» (Вика Люберецкая)
|
